ХРАМ УСПЕННЯ
ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ
|
||||
2017р.
|
14 травня на парафію призначено о. Романа Семенюка.
Отець Роман свою душпастирську
діяльність веде в багатьох напрямках. Став духовним провідником спільноти «Апостольства
молитва», а також з його ініціативи було прийнято нових членів спільноти.
Організовує екскурсії та прощі до
різних відпустових місць: Страдч, Зарваниця, Крехів, Заглина, Тернопіль,
Борислав. Відновив суботньо - недільню
катехизацію для дітей та молоді. З його ініціативи було від реставровано церковну утвар,
закладено фундамент під дзвіницю, катехитичний клас, збудовано господарську
будівлю. Продовжує роботу над
завершенням іконостасу.
|
|||
2011р.
|
 Завершено будівництво
парафіяльного будинку, поновлено огорожу навколо храму та парафіяльного
будинку. Організував привезення копії відомої Туринської плащаниці під час днів духовної віднови. Більше фото |
|||
2009р.
|
 Більше фото 
о.Роман займався облаштуванням храму,
придбанням церковної утварі. З його ініціативи було розпочато роботу над
іконостасом. Закладено фундамент під парафіяльний будинок і розпочато
будівництво.
Основою
його священичого служіння була турбота про духовний розвиток парафії, та
завершення робіт у храмі.
Отець
Роман запровадив суботньо - недільні катехизації
для дітей та молоді, організовував поїздки до відпустових місць, ре колекції на
парафії.
|
|||
2009р.
|
о.
Іван Букартик помер 10 лютого 2009 році, похований на подвір’ї відновленого
храму. Назавжди залишиться в пам’яті і молитвах парафіян.
На парафію призначено
пароха о. Романа Стецка.
|
|||
2004р.
|
 У 2004 році рішенням
Глинської селищної ради та з ініціативи о. Івана Букартика греко-католикам
передано в користування погорілий костел. Який громада відразу почала
відновлювати. о. Іван у своєму священичому служінні дбав про віднову святині, відновив діяльність спільноти «Апостольство молитви», проводив недільні катехези для дорослих, духовні науки для членів апостольства молитви, організовував приготування дітей до першого урочистого  Святого Причастя, а
також разом з парафіянами здійснював поїздки до різних відпустових місць,
відновив, також, відпуст на свято Різдво Івана Хрестителя, який урочисто
проходив в урочищі Керничка, на місці спаленої церкви
-каплиці святого Івана Богослова біля джерела Івана Хрестителя. |
|||
1996р.
|
  |
|||
1989р.-вихід з підпілля
|
 Парохом церкви
Успення Пресвятої Богородиці, яка на той час була в користуванні православної
громади, був отець Ярослав Думанский, призначений після смерті отця Михайла
Борси.
Вихід з підпілля супроводжувався великими конфліктами між громадами. Греко -
католики бажали повернути свій храм, православні на те не давали згоди. Незважаючи
на те, що церква у Глинську була збудована і освячена як греко-католицька, а
також незважаючи на рішення
Львівського облвиконкому про почергове користування храмом, православні не
допускали греко-католиків до церкви. Священиком греко-католицької громади, на
той час, був о.декан Ігор Когут, декілька тижнів служить почергово у церкві
Успення Пресвятої Богородиці.  Після чергового конфлікту, спровокованого
православною громадою (зачинили церкву і не впустили греко –католиків на
чергове служіння) громада УГКЦ залишилась без доступу в храм. Всі
богослужіння відбувалися надворі, просто неба спершу на цвинтарі, пізніше біля придорожнього хреста, що поруч церкви. До
Глинська приїжджали отці василіяни, які духовно супроводжували та
підтримували вірних і ділили з ними усі труднощі, а також брали участь у
переговорах з о. Ярославом Думанським про повернення церкви вірним УГКЦ. |
|||
Період підпілля
|
У Глинську продовжувалося церковне життя в підпіллізавдяки
активності священиків, чернецтва та вірних, котрі повернулися з таборів та
заслань. Таємні Богослужіння відбувались у приватних будинках, у відпустовому
місці (біля кернички), цвинтарі. Підпільні Літургії проходили переважно вночі
за зачиненими дверима при зашторених вікнах. Кількість вірних на таких
Богослужіннях налічувала від кількох осіб до кількох десятків. Перед
Літургією відбувалася сповідь. Священик надівав переважно лише єпитрахиль,
яку в разі облави легше було зняти й сховати. З причин безпеки священики не
завжди носили з собою церковну утвар, а Євхаристійний набір дещо спрощували.
Монахині допомагали в
релігійній освіті дітей . Це були сестри з
згромадження сестер СНДМ (служебниці Непорочної Діви Марії), добре відоме
ім’я однієї сестри – с.Марія Рудніцька. Велику підтримку підпільним священикам надавали
миряни, прості мешканці села. Їхні домівки часто ставали місцями для
проведення Богослужінь та уділення Святих таїнств (Сповідь, Євхаристія, Хрещеня,
Миропомазання, Подружжя, Єлеопомазання). Сім’ї чиї домівки були місцем для
проведеня відправ та переховування священників та монахинь: Дідик Теклі,
Херовин Софії, Щур Марії, Вороцянко Софії, Чепіль Ірини, Марушко Ганни,
Рудніцької Марії, Мазурик Софії. Вірні УГКЦ дбали про християнське виховання
дітей, зберігали літургійні речі, супроводжували та охороняли своїх
душпастирів, шукали священиків для людей, котрі потребували сповіді чи
Причастя.
Імена священиків, які були духовними
провідниками глинчан в часи підпілля:о.
Антоній Масюк, ЧСВВ, о. Любомир Лаврентій Івасечко ЧСВВ, о. Савчин, ЧСВВ,
о.Юрій і Ігнатій Янтухи, ЧСВВ о. Макарій Грень, ЧСВВ, о. Розумійко, ЧСВВ, о.
Софрон Попадюк.
|
|||
1954р.
|
Неодноразова
ремонтована на протязі ХІХ –ХХ ст. церква -каплиця святого Івана Богослова
згоріла. За твердженням місцевих старожилів,
це не була випадковість. А підпал церкви за наказом тодішньої комуністичної
влади.
|
|||
1953р.
|
Церкву відчинено і
передано в користування православній
громаді. У церкві служили православні священики:
о. Задорожний, о.
Михаїл Борса.
В часи існування радянської влади в
Україні у ХХ ст. в історії УГКЦ настає період гонінь та переслідувань,
період її перебування поза законом. Вірні УГКЦ
боячись переслідувань та з бажанням залишитись вірними УГКЦ – продовжували вести
духовне, церковне життя в підпіллі.
|
|||
З 1947 по 1952р.
|
Церква
була закритою
|
|||
1930-1934рр.
|
 У 1930 році стараннями
пароха отця Теодора Банаха (1882-1952) в селі збудовано нову муровану церкву
існуючу до тепер, освячену теж на честь Успення Богородиці, а стару
дерев’яну, 1936 р. перенесено в с. Заїзд Городоцького повіту (тепер не існує,
потрапила в зону військового полігону).
Священик Теодор Банах
був у Глинську до 1934 р. Він навчався у львівській гімназії та Університеті,
по тому – у Віденському університеті. Духовну семінарію закінчив у Перемишлі,
де прийняв свячення з рук перемиського єпископа Костянтина Чеховича. Перед
першою світовою війною о. Теодор був
один з небагатьох представників духовенства, що свідомо стояв на
захисті українських позицій. За що його було
заарештовано радянською владою
і відправлено на 10 - ти річне сибірське заслання.
|
|||
1866–1912рр.
|
Збудовану у XVIII
ст. дерев’яну Успенську церкву у Глинську долішньому дводільну і
двоверху розширили у 1866 році
добудувавши бабинець з заходу. У 1912 році бані вкрили бляхою. На той час
парохом був отець Йосиф Ліщинський.
|
|||
З
ІСТОРІЇ ЦЕРКОВ У ГЛИНСЬКУ…
|
||||
кін. XVI - поч. XVIII ст.
|
Історичні джерела та давні передання
свідчать про існування церкви на
городищі у Тисмениці. За деякими даними це була дерев’яна, тризрубна,
одноверха церква. Освячена вона була на честь святого Архистратига Михаїла.
Називали її в народі гірною, горішньою. Припускається, що вона знаходилась на
Гончарах, на вершечку невисокої гори на схилах якої селились гончарі. Таке розміщення святині вказує на її
оборонне призначенняяк форпост на підступах до головних укріплень Щекотина.
За даними історичного документу
відомо, що королевич Константин, дідич
Жовкви підтвердив і дав дозвіл на заснування нової церкви у Глинську Успення Пресвятої Богородиці.
Фундатором і засновником нової церкви
«Небовзяття Марії Панни» був побожний
чоловік Григорій Клішевич. Документ датується 1 груднем 1699 роком. А також
затвердив земельні наділи для старої церкви
св. Архистратига Михаїла (горішньої) і каплиці святого Івана Богослова
в полі, що знаходиться в урочищі Керниця.
Вперше існування каплиці святого Івана
Богослова засвідчене в документі 1699 р., де вона згадується як вже існуюча.
Дерев’яна, двозрубна будівля з одним чотиригранним наметовим верхом, з одним
заломом над навою. Древня була
каплиця. Древнім був і відпуст приурочений до цієї каплиці. Збирав він великі громади прочан. У 1954
рік каплиця святого Івана Богослова згоріла.
Відомо, що у 1764 році Глинсько відвідав з генеральною візитацією Митрополит Лев Шептицький. А також те, що
село мало двох «духовних». Церква «горішня»
парох – Василь Кірницький, церква «долішня» парох - Григорій Гілевич. Парафія на той час була єдина та маєтності і землі
кожної церкви обліковувались окремо.
 У
XVIII ст. долішня церква Успення Пресвятої
Богородиці утвердилась, як головна у селі, а давня церква святого Архистратига Михаїла стала дочірною. У 1803 році був вже один
парох на дві церкви – Іван Ковшевич. Щодо подальшої долі Церки горішньої то:
одні джерела свідчать, що згодом її продали в сусіднє село Стару Скваряву,
було б справді фантастично, якщо б виявилось, що існуюча по сьогодні
дерев’яна староскварявська церква є тією самою хоча і нераз
перебудованою святинею з Тисмениці. Інші джерела подають, що вона згоріла. |
|||
Історія
Підписатися на:
Дописи (Atom)
Немає коментарів:
Дописати коментар